Цікавинки

Криничка Петра І

Під час підходу російської армії до місця переправи через Ворсклу, солдатами було викопано криницю. Принаймні про це говорить табличка, встановлена на камені поруч із криничкою, яка знаходиться в лісі між Вакуленцями та Тренівщиною. Місце доволі популярне серед полтавських велосипедистів. В мережі ВелоКраїна є навіть одньойменний маршрут. Дістатися до неї, щоправда, найлегше можна лише взимку (якщо снігу небагато), ранньою весною, або пізньою осінню. Причина – піщаний грунт. Коли сухо, то їхати ним дуже важко. Більше про криничку та фото тут.

Біла лілія

Біле латаття (лілія) недаремно занесена до Червоної Книги України. В “звичайному житті” її, дійсно, не часто побачиш. Вважається, що росте вона тільки у чистих водоймах. Та й людей бажано щоб побіля цих водойм менше було. Не через те, що смітять, а рвуть, паразити! Але насолодитися видовищем скупчення білих лілій можна недалеко від Полтави. На заплавах річки Коломак. Найзручніше зробити це поблизу села Соснівка (неподалік Верхолів, Ковалівська сільська рада).

Поганське капище

Розташоване на самому кордоні Полтави та Полтавського району. Чому саме тут? Хто зна… Але місце дуже цікаве і красиве. Раніше ідолів тут було більше, ніж зараз. Однак комусь вони дуже заважали і якось вони загорілися. Поганська громада відновила їх, як змогла. Місце варте того, щоб його відвідати. Знаходиться тут. Більше прочитати можна тут.

Хутір Проні

Диканька вже не та, як за Гоголя… Як, зрештою, і Миргород, і Хорол-річка… Однак є місця “близ Диканьки”, де можна зануритися в атмосферу гоголівських творів. Одне з них – хутір Проні. Якщо їхати з Полтави, то, не доїжджаючи километрів зо два до Диканьки є поворот з траси, минути який неможливо.

Печерний скит

Печерний скит, точіше – його залишки, міститься в урочищі з красномовною назвою “Чернечий Яр”. Більш-менш змістовної та достовірної інформації про цей скит поки що віднайти не вдалося. От як про нього пишуть на ресурсі “Туристична Диканьщина запрошує”:

Збереглися й залишки печерного скиту, що був заснований у лісовій хащі на схід від Диканьки до 1602 року. Це було ціле підземне містечко з 8 печер, з”єднаних розгалуженими ходами, і системи підтримування життєдіяльності ченців. Внизу у Вовчім Яру збереглася стародавня криниця з джерельно чистою колись водою-тут ченці, певно, брали воду.